Теорія літератури у віршах

Теорія літератури у віршах

Відомо, що інтерес учнів до книги, читання і взагалі до художньої літератури нині доволі невисокий. Це пов'язане з багатьма чинниками, зокрема такими, як переорієнтація суспільства з духовних на матеріальні цінності, урізноманітнення шляхів і способів отримання інформації, засилля відеопродукції.

Чи завжди уроки літератури, спілкування з мистецтвом залишають слід в серцях і головах наших вихованців? Чи завжди ми знаходимо такі форми роботи, які б наближали літературу до учня, викликали у нього бажання вчитися? Звісно не завжди. А шкода. Ми намагаємося відійти від традиційних форм вивчення предмета.

Німецький педагог Адольф Дістервег зазначив, що краще в одному предметі показати
учневі десять граней, ніж у десяти предметах — одну. Ця думка вченого, автора знаменитих дидактичних принципів, глибоко запала  в душу. А коли прочитали у Сенеки вислів «Виголошене прозою слухач сприймає неуважно, але як тільки ті самі слова пов’яже розмір, як тільки глибока думка зазвучить упорядкованими стопами — вже той вислів проникає глибше, наче спис, спрямований могутньою рукою», замислилися над тим, як  вміння римувати поставити на службу професії і таким чином урізноманітнити прийоми роботи на уроках світової літератури.

За допомогою римування поняття з теорії літератури можна зробити цікавими, захоплюючими.

* * *

У природі, ясна річ,

Після дня приходить ніч.

Сонце спатоньки лягає —

Нічка крила піднімає
Чорні-чорні, мов смола,

І вита навкруг села.

На зорі в височині
Линуть жайвора пісні.

А в долині у ліску
Чуємо гучне: ку-ку.

Будь уважним, не зівай,

Антитезу відшукай.

* * *

Подивіться у віконце: сніг, мов вата,
скрізь лежить.

Не зирне з-за хмарки сонце,

щоб усе розвеселить.

Сплять дерева, спить дорога,

спить засніжене село.

Наче в казці все заснуло,

все морозом пройняло.

Такі слова — немов, неначе — красу
й значущість придають.

Тому цей троп в літературі

порівнянням всі зовуть

***

За лісами в небесах
В хмарці мешкає гроза.
Завітав до неї вихор,

Щоб зробити людям лихо.

В небі блискавка гуляла,

В кожну шибку заглядала.
Грім на бубні вигравав,
Дощик квіти поливав.

А коли гроза втомилась,

В небі райдуга з’явилась.

Що за диво, що гроза,

Мов людина, ожива:

То сміється, то гуляє,

То навкруги все лякає.

Термін цей, вже так ведеться,
Уособленням зоветься.

* * *

Ось взяла я в руки ручку.
Зошит на столі лежить.

У щоденнику завдання:

Свою маму опишіть.

— Моя мама краща в сваті,—
Почала писати я,—

Завжди всміхнена й привітна,
Наче вранішня зоря.

Очі ніби дві росини,

Що бринять в нічнім саду,
Губи кольору калини,

Що рясніє на снігу.

Скромна, ніжна і ласкава,
Завжди носить модний светр.
Опис цей в літературі
Називається... (портрет).

* * *

Виходжу вранці я із дому,
Дивлюсь на золоті поля:
Духмяні колоски навколо,
Красою дихає земля.

Край поля кетяги калини
Забагряніли над ставом.
Пташиний спів довкола лине
В гаю вишневім за селом.

В саду жоржини багряніють,
Танцюють радісний чардаш.
Цей опис у літературі
Ми називаємо... (пейзаж).